Маршрут 20 км.

“Сойне” (1) – Озеро Охнич (2) – Озеро Довге (3) – Церква святого архистратига Михаїла (4) – Дерев’яний вітряк у селі Карасин (5) – Озеро Біле (6) – Озеро Тросне (7)

День 1

Маршрут розпочинається із села Прилісне (це трохи північніше Маневич).

У Прилісному є торфобрикетний завод «Сойне», побудований у 1983р. (1). Щоб потрапити до нього, треба пройти 2 км на схід від автобусної зупинки в селі Прилісне. Від «Сойне» на північ до торфовищ прокладена вузькоколійна залізниця довжиною 18 – 20 км. Товарний поїзд там їздить 4 – 5 разів на добу. Декілька локомотивів курсують удень і вночі. Звідси можна вузькоколійкою, домовившись з машиністом локомотива, дістатися місця поблизу хутора Городок, що поряд із селом Серхів. Перед кабіною вагончика є невеличка платформа-балкон з поручнями. Швидкість руху цього раритетного транспорту – кілометрів 20 за годину. Навколо ліси та болота, які меліорували для видобутку торфу, та вирівняні бульдозерами поля.

Поїздка вузькоколійкою завершиться біля хутора Городок, якого ніде не видно, лише садок серед лісу та порожня хатинка за кількасот метрів від садочка. На перехресті лежить напівтрухлявий хрест-фігура як пам’ять про те, що тут було поселення.

Далі стежка маршруту завертає на північний схід до озера та болота Локоття. Це природний заказник. По дорозі часто зустрічається «трясовина». Під ногами відносно твердий ґрунт, видно сліди від підводи, але земля пружинить та грає. Навколо – великі галявини, всіяні журавлиною. А серед цих цілющих ягід рідкісна комахоїдна рослина – росичка.

Рухаючись лісовими стежками, можна натрапити на «Панську» гору, на якій стоїть склеп.

Наступним пунктом вашого маршруту буде озеро Паніно (Засвіття), що знаходиться майже за 2 кілометри на південний захід від Локоття. Від озера лісом, повернувши на південний схід, дістанемось до мальовничого поліського села Серхів.

Тепер важко визначити, чому саме тут оселилися перші жителі в далеку давнину. Ймовірно, вони були мисливцями, рибалили. Навкруги ж ліси і переважно соснові. Наших предків приваблювала така розкіш, багатство різної дичини. Напевне, довго обирали місце поселення, поки зупинилися тут, на піщаних горбах, поблизу болота, невеличкої річечки та лісу. Сусідам вони говорили, що живуть «серед хів», тобто серед хвойного лісу. Так поступово ця назва і перейшла у Серхів. У селі можна поповнити запас питної води (молока), так як попереду ночівля біля озера.

У населеному пункті потрібно повернути на північний захід та дійти до озера Охнич (2), що знаходиться за 3,5 кілометри. На дорозі знову зустрінуться знайомі шпали вузькоколійки. Коли дістанетесь озера, саме час розкласти намет та організувати вечерю. Озеро досить велике, є піщаний пляж, хоча більша частина узбережжя – це заболочений ліс.

День 2

Наступного дня дорога поведе вас до озера Довге (3) в селі Замостя, що знаходиться за півтора кілометра на південному заході від озера Охнич. Скупавшись та відпочивши, прямуйте до «шосе» (траса Р 14 «Луцьк-Дольськ») через село Карасин.

У самому селі Карасин варто відвідати найдавніший дерев’яний храм Маневиччини – церкву святого архистратига Михаїла, 1691р. (4). Належить до пам’яток архітектури національного значення. За переказами старожилів, храм був побудований за кошти однієї багатої бездітної поміщиці, яка жила в селі у ХVІІ ст. Стиль відповідає архітектурним традиціям ХVІІ ст. Церква дерев’яна, тризрубна, одноповерхова. Дзвіниця прибудована у 1882 році. Споруда цікава тим, що дозволяє судити про великі творчі можливості й майстерність волинських народних умільців, бо, збудована три століття тому, чудово збереглася. Хоч, як відомо, такі дерев’яні шедеври рідко обминають час, війни і стихії. Основною окрасою цієї пам’ятки зодчества є неординарний купольний звід. В інтер’єрі храму збереглася дерев’яна декоративна різьба ХІХ століття. Розрахована церква приблизно на 250 прихожан. У загальний план входить вівтар з прибудованою паламаркою, центральна частина храму, притвор із дзвіницею. У церкві знаходяться старовинні ікони, старі церковні книги. Дзвіниця і храм витримані в єдиному стилі. Місцеві розказують, що, коли дзвони хотіли переплавити на зброю, місцеві жителі, знявши їх, затопили у Святому озері, яке ви відвідаєте далі.

Також цікавим є дерев’яний вітряк (5) у самому селі. Механізм з жорнами повністю збережений. Вітряк був побудований відразу ж по закінченню Другої світової війни. Дуб, що використали для будівництва, був завезений з Ковеля і в діаметрі становив близько одного метра.

У селі можна відпочити та попити холодного молока, поповнити запас питної води.

Далі маршрут пролягає по трасі на північ до озера Святого та Білого, що знаходяться через дорогу від села в західному напрямку. Озеро Святе розташоване серед лісу, пляжу немає, але є пірс. Біле (6) знаходиться за півтора кілометра на північний захід від Святого. Озеро досить гарне, є пірс, але піщаного берега немає. Берег заболочений. У кінці пірса драбинка для спуску у воду.

Кінець маршруту – озеро Тросне (7), дістатись до якого можна, пройшовши близько кілометра на схід від озера Біле та перейшовши трасу Луцьк – Дольськ. Тут вас зустріне багатолюдний пляж. Гарний настрій вам гарантований. Завершити подорож можна біля автобусної зупинки, що через дорогу від озера. Звідси курсують рейсові автобуси до Луцька, Маневич, Любешова, Каменя-Каширського.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: