Маршрут 25 км.

Неіснуюче село Грива (1) – “Кухів Груд” (2) – Озеро Гривенське (3) – Успенська церква з дзвіницею (4) – Глиняна табличка (5) – Озеро Біле (6) – Озеро Тросне (7)

День 1

Мандрівка розпочнеться з місця, де колись було неіснуюче нині село Грива (1), назва якого походила від назви видовження рельєфу. Дістатися сюди можна трасою Луцьк – Любешів (за 2,5 км на північ від повороту на село Лишнівка). Про те, що тут колись було село, нагадують лише пам’ятний знак та залишки занедбаного, зі спорохнявілими хрестами кладовища. Гривчан виселили у 1951 році, звинувативши їх у «страшному» державному злочині – зв’язок з УПА.

Оглянувши територію, де колись було мальовниче село, продовжуєте подорож. Є два варіанти, як дістатися наступної точки – озера Лісового. Від пам’ятного знака можна піти навпростець на північний схід – близько 4 кілометрів, але рухатися доведеться заболоченими луками з поганою прохідністю, а можна пройтись трішки на північ по трасі, близько 1,5 км, й оминути заболочену місцевість по її північній окраїні біля лісу, але цей обхід займе близько 6 кілометрів.

Орієнтуватися в поліських лісах найкраще за вирубками, що мають певні геометричні форми і які добре видно на супутникових знімках. Знайти дорогу до озера нелегко: довкола заболочені стежки. Видно, що відвідувачі бувають тут украй рідко, проте в цьому є свій заряд адреналіну, адже ви почуваєтесь першопрохідцями у цій таємничій місцині.

До озера веде заболочена стежка, більше схожа на доріжку, прокладену лісовою звіриною. Доречно взяти з собою в дорогу шапку з антимоскітною сіткою, адже тут, на болотистих територіях, дуже багато комарів.

На протилежному березі озера прокладена нещодавно піщана дорога, яка впирається в озеро.

В озері можна скупатись. Вода чайного кольору, гліцеринова. Узбережжя водойми заболочене, підійти до неї можна лише від піщаної дороги.

Від озера, цією ж дорогою, потрібно вийти на трасу, якраз на перехресті на Лишнівку і на урочище «Кухів Груд» (2). Урочище «Кухів Груд» має героїчну славу. Тут у роки Другої світової війни знаходився табір партизан. Де теперішній меморіал, колись був спостережний пункт і місце передачі листів. Тепер тут кілька могил загиблих вояків та залишки землянок.

Від урочища за півтори-дві години дістанетесь траси. Рухатися далі потрібно на захід до села Лишнівки, асфальтованою дорогою близько кілометра, потім повернути праворуч на лугову стежку і пройти ще з кілометр до озера Гривенського (3), що одамбоване по периметру. Неподалік річка Гривка, притока Стоходу, довжина якої біля 13 км. Раніше вона витікала (чи протікала) через озеро. Згодом Гривку каналізували і «відсунули» від озера. Через село Лишнівку теж протікала ця річка у вигляді каналу. Біля озера система шлюзів. Раніше на цьому місці було болото, зараз – пасовища з каналами. Озеро має діаметр близько 900 м.

Безпечно зайти у воду, на жаль, не вдасться. Але один пляж таки є. Піщане дно, вода, хоч і не кришталева, чиста і тепла. Можна скупатись та відпочити на березі озера. А на ночівлю зупинитися в підліску, неподалік водойми. Якщо є потреба, поповнити запаси питної води (за 700-800 метрів на південь від озера є село, яке й буде одним із наступних пунктів завтрашнього дня вашої мандрівки).

День 2

Якщо будете проходити цей маршрут улітку, то зможете насолодитись галявиною, всіяною бузкового кольору цвітом чебрецю і квітами іван-чаю на узліссі біля озера. Дуже мальовничий краєвид зранку, і все сповнене неймовірним ароматом.

Згорнувши табір, можна ще раз прогулятись берегом озера по дамбі, помилуватися краєвидами і вирушити до наступного пункту вашого маршруту – озера Веприк. Воно знаходиться за 2 кілометри від Гривенського в південно-західному напрямку. Піщане узбережжя, усе в слідах від коров’ячих копит: поряд пасовище, куди пастухи женуть стадо на водопій. Озеро протяжністю 400 м.

Далі рухатись потрібно до села Лишнівка, де можна відвідати Успенську церкву з дзвіницею XVII-XVIII ст.(4). У селі вчувається відлуння давніх часів. Старі будівлі, криті дерев’яним ґонтом та очеретом.

Є перекази, що пояснюють походження назви цього села. За одним із них, засновником села була жінка. Як вона сюди потрапила – ніхто не знає. Одні говорили, ніби від татар утікала, інші стверджували, що зобиджена панською ласкою. З чиєюсь допомогою, а чи й сама, звела житло серед дикого лісу. З тих пір і закріпилося за нею прізвисько Ліснівка, тобто та, що проживає в лісі. Одиноко мешкала, допоки не зустріла такого ж утікача. Життя повеселішало, правда, і клопотів побільшало. З роками хутір розширявся. Дещо змінилася назва: Ліснівка стала Лишнівкою.

У письмових джерелах Лишнівка як містечко згадується 1629 року, коли у Речі Посполитій складався подимний реєстр – список усіх податкоплатників держави, своєрідний перепис населення. Власниками містечка виступали володимирський староста Габріель Стемповський та шляхтич Ян Непокойчинський. З XVII століття до 1840 року Лишнівка згадується у джерелах як містечко, що входило до складу Луцького повіту і називалося Лишня. Також на території Лишнівки знайдено експонати від поселень і більш ранніх часів, зокрема, епохи бронзи (ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.), досліджені Григорієм Охріменком. Виявлено тут залишки культури і побуту войовничих племен культури кулястих амфор, та зброю, виготовлену з кременю, що походить з басейну Вісли. На території села також знайдено уламки пізньотрипільського неорнаментованого посуду сірого кольору. Проте найбільше привертає увагу науковців знахідка глиняної таблички (5) у Лишнівці, у якій одні дослідники здатні вбачати свідчення наявності писемності у представників трипільської цивілізації, а інші – писемні пам’ятки Шумеру IV-го – початку ІІІ-го тисячоліть до н.е. Юрій Шилов пропонує прочитання текстів, як «надіслати (на допомогу) 5 запряжок волів з ралами (дата)». Хоча в дійсності знаки на табличці нагадують первісні клинописні символи у Шумері IV тисячоліття до н.е.

У 1910 році в Лишнівці мешкало 1710 жителів, українці та євреї. Була також синагога. На річці Гривці працювало 2 млини.

За 2 – 3 кілометри від села в південно-східному напрямку знаходиться озеро Біле (6). Навколо нього ділянка трясовини з невеличкими соснами, берізками та журавлиновим сфагнумом. Шматочок тундри, яка десяток тисяч років тому панувала на волинській землі. Через трясовину прокладена кладка завдовжки кількадесят метрів. На озері рідко можна зустріти відпочивальників, так як підхід до водойми складний, тому тут сповна можна насолодитись відпочинком і відчути повне єднання з природою. Біле – одне з трійки озер, що знаходяться майже поруч.

 

За півтора кілометра на південний схід, серед лісу, розташоване озеро Святе. Пляжу тут немає, але є пірс.

А якщо пройти ще 500 метрів на північ і перетнути трасу Луцьк-Любешів, то опинитеся на озері Тросне (7). Тут чудовий пляж, на якому завжди багато тих, хто хоче добре відпочити на лоні природи. Завершити подорож можна на зупинці, що через дорогу від озера. Звідти ви зможете дістатися рейсовими автобусами до Луцька, Маневич, до Любешова, чи Каменя-Каширського.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: