Запрошуємо розпочати мандри з мальовничого куточка Маневиччини – села Троянівки, що знаходиться за 35 км від районного центру. Тут Вас радо і гостинно зустріне місцевий народний аматорський фольклорний колектив «Гуляночка». Чарівна українська пісня торкнеться Вашого серця і подарує величне відчуття єднання з народом. На бажання мандрівників або навіть за їх участі колектив може організувати показове поліське весілля.

Троянівка… Давним-давно це було… В нашій місцевості росли густі, непрохідні ліси. Шукаючи кращої долі, якось прибилася сюди одна родина. Знайшли вони серед лісу галявину і вирішили тут поселитися. Розмістилися спочатку на місцині, що тепер називають Банзериха, та чомусь не припав до вподоби цей куточок. Тоді родина переселилася дещо південніше. І знову не затрималася на одному місці. Врешті поселенці облюбували третю ділянку. Оскільки старійшину родини звали Яном, а переселявся він з місця на місце тричі, з того часу це село й називають Троянівкою. Поблизу нього виявлено поселення тшинецько-комарівської культури.

У цьому населеному пункті пропонуємо для огляду двоярусну дерев’яну дзвіницю храму Різдва Христового – пам’ятку архітектури 1772 року, розташовану на охоронній території кладовища воїнів Першої світової війни. У самій Троянівці любителі водного туризму (туристи-початківці) можуть взяти на прокат байдарки, а також освоїти навики веслування на штучному озері, що знаходиться просто перед Будинком фольклору та обрядових подій. Тут можна зупинитись на ночівлю.

Стрічка маршруту веде далі. Подорож здійснюємо автобусним, автомобільним транспортом. Проїжджаємо п’ять кілометрів.

Перед нами – село Черськ. Походження назви поселення пояснює легенда. У давні часи довкола Троянівки росли густі ліси. Кремезні дуби та сосни могли стати хорошим будівельним матеріалом. Отож-бо господар цього багатства якось вирішив відправити своїх людей на заготівлю деревини. Робітники прибули з польського поселення Чарськоє. Вирубавши ліс,тут залишилися на постійне місце проживання кілька сімей, які й заснували хутірець Черськ, що з роками став селом. Тут на бажання Ви зможете скористатися послугами сільського туризму, які надає гостинна садиба «Ведмедкове». Гостям пропонують для відпочинку два будиночки з усіма зручностями. Садиба розташована просто під лісом. Вас чекає захопливий відпочинок на річці Стохід: купання, катання на байдарках та човнах, прогулянки кіньми та пішохідними стежками, збирання ягід та грибів, смакування березовим соком та медом. Розвагою може стати риболовля на ставах поруч із садибою.

Трьохкілометровий шлях від Черська до річки Стохід пропонуємо подолати гужовим транспортом. Підводу можна замовити в місцевих жителів.

Нитку водного маршруту пропонуємо розпочати на байдарках по «волинській Амазонці», (так ще називають річку Стохід), а хащі навколо неї (нетрі) – «поліськими джунглями». На любителів екстремального водного туризму чекає незабутня подорож. Це одне з найунікальніших місць в Європі.

Розпочинаємо маршрут Стоходом від залізничної зупинки «Рись» (відрізок залізниці Сарни-Ковель), де неподалік, за 11 кілометрів від села Троянівка, знаходиться загально-зоологічний заказник «Рись». Це унікальна місцина ялинового, вільхово-соснового лісу. Саме тут і мешкає рись, яка занесена до Червоної книги України. У давнину в цих місцях знаходилося поселення неоліту.

Стохід протікає північно-західною окраїною Волино-Подільської височини. Середня частина течії річки лежить у плоскій долині Поліської низовини, що має мінімальний ухил у північному напрямку. Екстрим маршруту полягає у складному орієнтуванні серед десятків вузьких проток,багато з яких, здавалося б, багатоводні на початку, стають підступною пасткою, не маючи виходу. Болотні трави (очерет, тілоріз), безліч повалених дерев у воді й над водою, «загати» (дерев’яні паркани), що перегороджують русла проток, перетнуть шлях найсильнішому та найдосвідченішому водному екіпажу. Уздовж маршруту можна побачити бобра, видру,величезну кількість куликів, лелеку чорного.

Шлях пролягає через плавні та очеретяний лабіринт, в якому легко заблукати до наступного місця зупинки, де умовно тримають оборону Красні мости ще з часів Першої світової війни. Й досі вздовж Стоходу часто можна натрапити на залишки окопів, що були колись, за описами військових істориків, надійно укріплені й оснащені бойовою технікою. Не дивно, що й до сьогодні ці місця ваблять військовими трофеями багатьох шукачів. Тут знаходять старовинні монети, комусь трапляються речі військової амуніції. Існує версія з приводу назви цих мостів…У Першу світову війну під час Брусиловського прориву річкова вода набула надто насиченого червоного («красного» – рос.) кольору від крові загиблих бійців, які переправлялися через русло.

Ділянку маршруту від урочища «Рись» і до Красних мостів Ви подолаєте орієнтовно за дві години.

Продовжуємо рух «волинською Амазонкою». Зупинитися на ночівлю можна в урочищі Пристань, звідки відкривається панорама на заплаву річки.

Неподалік урочища розкинулось село Бережниця. Походження назви поселення пояснює давня легенда. На бережку невеличкої річечки заселилися люди ще в далеку давнину. Спочатку жили в землянках. Достаток лісу посприяв звести зруби. Розвели господарство. Так і проживали гуртом. Та якось пан-володар, побувавши у цих краях на полюванні, доручив місцевим жителям оберігати навколишні володіння від сторонніх. Хоча їх і не багато тут було, проте добре берегли селяни багатства лісу, спокій околиць. Враховуючи місце розташування поселення на березі річечки і те,що жителі сумлінно оберігали панські володіння від небажаних гостей, його й нарекли Бережницею.

Всі поселення навколо Стоходу зазнали нищівних руйнувань під час Брусиловського прориву. Село в радянський період підлягало виселенню, але зараз воно прискорено розбудовується.

Заплава річки Стохід між селами Бережниця і Черськ належить до ландшафтного заказника «Стохід». Це унікальний природний комплекс – сама річка, десятки її рукавів, заплавні та прибережні ліси на терасах. Територія віднесена до водно-болотних угідь міжнародного значення як місце поселення водоплавних птахів. Цією місцевістю ландшафтного заказника «Стохід» і проходить стрічка екстремального водного маршруту «Мандрівка Поліссям, де Стохід і пісня». Бо ж не випадково річка зветься Стоходом – від словосполучення «сто ходів». Є серед них і тупикові. Але запропонована подорож – дивовижне спілкування з природою, яке не передати словами. Тут все вражає… Час зупиняється… Спокій огортає мандрівника… Все нагальне втрачає сенс… Природа проникає в самісіньку душу:

Над Стоходом чайна кигиче,

Торкається хвилі весло,

І берег калиною кличе,

Вдивляючись тихо в село.

У травах дозрілеє літо

Уже відцвіло на порі,

А Стохід, туманом повитий,

Зважніло пливе по землі…

Л. Боричевська

А тиша тут яка! Вслухаєшся в неї, але, крім шепотіння крон, ледь чутного плескотіння хвиль та голосів птахів, нічого так і не почуєш. Природа вабить око своєю незайманістю і… прихованою небезпекою. Взагалі, людині, яка цікавиться історією, природою, є що побачити в цьому дивному куточку.

Продовжуємо рух на байдарках коридорами Стоходу аж до Малого Обзира (Камінь-Каширський район) і завершуємо водний маршрут.

Нині це невеличке поліське село, а навколо – заповідні правічні пейзажі. Тут – картини малювати, фотоетюди робити, просто око милувати.

Подорож продовжуємо автомобільним чи автобусним транспортом.

Під’їжджаємо до села Нова Руда… З давніх часів у наших краях люди обробляли залізо, Добували його з болотної руди, яку спочатку плавили в земляних печах, а пізніше – у звичайних печах житлових будинків. Місця, де виплавляли залізо у XVI—XVIII століттях, називали руднями. Це були комплекси виробничих будівель, оснащених нескладним ливарним устаткуванням. Рудні будувалися, як правило, поблизу покладів болотної руди. їх власники постійно дбали про розширення поселень завдяки кращим Майстрам, вишукуючи все нових і нових спеціалістів. Окрім того, ці території були заселені необхідною кількістю підсобних робітників. Таким чином формувалися цілі села.

Наприкінці XVIII – на початку XIX століття виникають промислові центри – металургійні заводи. Заводське залізо поступово витісняє народні способи його одержання. Пам’ять про рудний промисел у межах теперішнього району зберігається у назвах Рудники, Рудка, Рудня…Саме так з’явилося й отримало назву село Нова Руда, оскільки тут були пізніше віднайдені значні поклади болотної руди. Руду назвали «новою» тому, що в окрузі, очевидно, вже функціонували Рудка і Рудники.

Виходець цього віддаленого поліського села – місцевий поет, прозаїк і композитор, Почесний громадянин Маневицького району 2011 року, нині художній керівник будинку культури села Красноволя, соліст народного аматорського ансамблю «Джерела» районного будинку культури Василь Більчик. Він автор шести поетичних, трьох гумористичних, трьох пісенних збірок, а також п’єси «Жива вода» та роману «Три любові». Головними лейтмотивами поетичних та прозових творів митця є любов до рідного краю,України, святої минувшини.

Відпочити та відновити сили Ви зможете в цілющій бджолиній диво-хатинці, на пасіці у Новорудського сільського голови. Будиночок виготовлений із природних матеріалів. Конструкція зі спеціальними лежанками усередині зроблена так, що жодна бджола не зможе вкусити відвідувача диво-вулика. Перебування у товаристві бджіл позитивно впливає на організм людини, заряджає його енергією та виконує лікувальну функцію, яка базується на мікро-вібрації, аромотерапії, бджолиному біополі та температурному режимі.

Дорога в’ється сірою стрічкою до самого села Градиськ, яку долаємо автомобільним транспортом. Найбільш імовірно, що назва села походить від праслов’янського слова «грєда» – підвищення. Споріднене звучання його в російській вимові «гряда» – це ділянка землі для вирощування городніх культур. Українське слово «груд» вказує, що це пагорб чи підвищення на болоті.

Заїжджаючи в Градиськ, Ви ніби перетинаєте живий рубіж епохи, піщані вулиці, посеред яких ростуть сосни, берези; здається, що будинки місцевих жителів заблукали десь посеред лісу. Любителям етнічного туризму пропонуємо огляд дерев’яних будиночків та господарських приміщень – свідків минулого,справжнього музею під відкритим небом, подарованого самим життям. Тут у Вас буде можливість ознайомитись із речами побуту, сільськогосподарськими знаряддями, які використовували на Поліссі в минулому столітті, та уявити себе у поліському селі сто років тому, випробувавши старовинні речі в роботі. Деякі з них перебувають у вжитку місцевого населення і до сьогодні. Для туристів-краєзнавців пропонуємо оглянути Свято-Михайлівський храм XVII століття.

Принадами сільського життя – тишею,кришталево чистим повітрям, смачними стравами – Ви зможете насолодитися у гостинній садибі «Куточок друзів», що розташована на околиці села. Розвагою може стати риболовля та купання у ставках, що є навколо садиби. Тут у Вас буде унікальна можливість заготовити дари лісу: мариновані гриби, варення з ягід,сушені ягоди та гриби за старовинними рецептами.

А завершити подорож пропонуємо на озері Засвинському, що розташоване за 3 кілометри від села Градиськ у східному напрямку. Озеро відоме великим вмістом гліцерину. Площа водного дзеркала – 10,2 гектара. Максимальна глибина – 6 метрів. Навколо озера є все для гарного відпочинку: місця, облаштовані для розведення вогнища, альтанки, пірс, місця наметового туризму та риболовлі, будиночок для ночівлі.

Після відпочинку на цьому чудовому озері Вам залишається дістатися лише додому, де,переглядаючи фото, згадати приємні та незабутні моменти мандрівки Маневицьким краєм.

Довжина маршруту – 40 км. Подорож можна здійснити за два дні.

З питань організації мандрівки звертатись у Троянівську сільську раду за телефоном 096-871-95-78

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: