Село Четвертня

  Подорож розпочнемо з давнього  історичного  поселення Четвертня – князівського уділу Четвертинських ХІІІ століття.
          Прямуючи до поселення, проїжджаємо село Криничне, в минулому Лище. Перша писемна згадка відноситься до 1545 року. Назва Лище проіснувала до 1962 року, коли було проведено укрупнення районів. Внаслідок чого, територія відходить до Ківерцівського району. А тут своє село з такою ж назвою. Тому відповідними державними органами село Лище перейменовується на Криничне.
         Обрану назву пояснюють тим, що навколо були розташовані болота, серед яких траплялося чимало джерел. Вмілі людські руки окультурювали і перетворювали їх в кринички. Звідси й назва – Криничне. На околиці села милує око чудовий краєвид березового гаю.
          Проїжджаємо ще декілька кілометрів і село Четвертня. В історії відомі поселення, що передавалися у спадковість на певному праві власності по четвертому разу, які так і називалися „четвертніми поселеннями”. Ймовірно, що саме з тих часів і пішла назва Четвертня.
         Чим же  відомий  цей  населений  пункт ?  А тим, що  тут  знаходиться  Свято-Преображенський  храм -  найдавніша  кам’яна  споруда  на  Маневиччині, пам’ятка  архітектури  1600  року.
         Будівництво  Свято-Преображенського  монастиря  / так  він  тоді  називався / розпочалося  на  місці  зруйнованого  дерев’яного  монастиря, що  існував з 1437  року.
          В архітектурно-конструктивних формах  церкви  відчутні  відлуння  традицій архітектури стародавньої Русі й елементи українського бароко. Мурована  з цегли  на вапняному  розчині. Товщина стін близько двох метрів. Висота  будівлі  сягає 20 метрів. Особливої довершеності і краси додає дах, що закінчується  купольною  банею  з  хрестом. Внутрішній  інтер’єр  храму  вражає  своєю величністю. Арочно-циліндричний  звід  храму  підтримують чотири колони, що підкреслює велич та надійність  споруди. Досить цікавим елементом є те, що стеля храму теж змурована із цегли. Завдяки такій архітектурі вдалося  досягти  високого  акустичного  ефект. Цегляно-муровані  стіни зберігаються  понад  400  років. Секрет  міцності  муру полягає в тому, що у розчин  додавали  курячі і гусячі  яйця з шкарлупою.
          В інтер’єрі східна стіна має форму плавної кривої. В могутніх  стінах, позбавлених  декору, що помітно звужуються до верху - віконні прорізи з три центровими  перемичками. Вікна сидять глибоко у віконних амбразурах. Західний  фасад  церкви   має  барочний  фронтон, декорований  пілястрами, нішами. Двері у храмі важкі,  ковані, з  великими  замками.
          У  загальний  план церкви  входить: вівтар з прибудованою паламаркою, центральна частина храму. Перед вівтарем - іконостас  старовинного  візантійського  типу, що складається з позолочених кіотів з тонким, мистецько  виконаним рисунком.
           Окремо  на  подвір’ї  розташована   дзвіниця,  яка  доповнює  красу  церкви  своїм   неординарним  купольним  дзвоном. Побудована у 1905  році. Відрадно і те, що в інтер’єрі дзвіниці збереглась декоративна різьба по дереву   ХУІІІ  століття.   
           Крім цього храм вражає чудовим художнім оформленням усередині. За  народними  переказами, для роботи в храмі  були  викликані  майстри з Італії, які так розписали  церкву, що фарби були „мов живі”. Залишки того чудового  розпису, що не стерлися у незвичайно важких обставинах, можна спостерігати і зараз на       фрагментах іконостасу та царських  воріт.
           У  церкві  знаходяться  старовинні  ікони, серед яких ікона,  подарована  імператрицею  Катериною  ще  в  далекому  1793  році.
           Унікальним явищем  для  храму є те, що тут і понині на великі релігійні  свята ведеться служба із старовинного рукописного Євангелія  1636  року  видання, загальною вагою 32 кілограми.