Географічне розташування району
Маневицький район розташований у північній частині Волинської області. Протяжність району з півночі на південь 71 км, із заходу на схід 65 км.
Склад району (сільські ради, кількість населених пунктів)
Район утворений в січні 1940 року. В сучасних межах відновлений у 1965 році. За адміністративно-територіальним устроєм Маневиччина поділяється на 71 населений пункт, із них 69 сіл та 2 селища міського типу – Маневичі та Колки.
Сусідні райони
На півночі межує з Любешівським районом, на північному заході – з Камінь-Каширським, на заході – Ковельським, на півдні – з Рожищенським, Ківерцівським, на сході – з Володимирецьким, на південному сході з Костопільським районами Рівненcької області.
Площа району – 2,2 тис.км2, що складає 10,9 % від території Волинської області.
Населення району
Чисельність наявного населення району станом на 1 березня 2008 року – 55,6 тис. осіб.
Віддаленість від центрів (обласних, культурних, економічних)
Район вигідно розташований на перетині залізничних і автомобільних шляхів державного значення Київ-Ковель-Варшава (найкоротший автомобільний шлях від Варшави до Києва), що включена у План підготовки транзитних шляхів Євро-2012 та Луцьк-Пінськ, а районний центр за 130 км від митного переходу „Ягодин” на кордоні з Республікою Польща та за 83 км від митного поста „Дольськ” на кордоні з Республікою Білорусь. Відстань між обласним центром та районним центром – 77 км шосейними дорогами та 146 км залізницею.
Найважливіші історичні події району
| Дата | Опис події |
| 1100 р. | Перша писемна згадка про село Старий Чорторийськ. На місцях древніх городищ стояли такі давні поселення, як Колки, — колишнє княже містечко Романів, Четвертня, якій близько 600 років, а її діючому православному Свято-Преображенському храму виповнилося 400 років. Досить цікавими в історичному плані є села: Городок, Троянівка, Кукли, Лісове, Карасин. |
| 1437 р. | В Четвертні зведене приміщення монастиря. |
| 1579 – 1795р.р. | Отримання статусу містечок з наданням магдебурзького права Колкам, Троянівці, Городку, Лишнівці. |
| 1625 р. | У Четвертні заснована друкарня, де того ж року видано „Часослов” і „Псалтир”. |
| 1892р. | Рік заснування селища Маневичі в зв’язку з початком будівництва проміжку залізничної дороги Ковель-Київ. |
| 1914р. | Відкриваються поштово-телеграфні відділення у Колках, Городку, Чорторийську, Маневичах. |
| 1939 – 1940р.р. | Утворюється Волинська область. Вперше Маневицький район утворений як адміністративна одиниця з центром у Маневичах (по 1962р.). |
| 27 січня 1944 р. | З території Маневицького району розпочалося визволення Волині від німецько-фашистських загарбників. |
| 4 січня 1965р. | Маневицький район відновлений в сучасних межах. |
ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ РАЙОНУ
Ґрунти
За агрогрунтовим районуванням Маневицький район відноситься до двох агрогрунтових районів – Маневицького і Степанського зони Західного Полісся. Грунтовий покрив району дуже строкатий. На території району поширені зональні та гідроморфні грунти, пов’язані з низинним рельєфом і поширенням піщаних та супіщаних відкладів, які представлені дерново-підзолистими, дерновими, лучними і болотними грунтами та торфовищами. На місцях виходів на денну поверхню крейди та мергелів утворились дерново-карбонатні грунти. Всі заплави рік вкриті переважно болотними грунтами. На підвищеннях – дерново-підзолисті грунти, переважно піщаного і глинисто-піщаного механічного складу в різній мірі оглеєні. Низини та узбережжя карстових озер заболочені і вкриті торфовими або торфово-болотними грунтами.
Дерново-підзолисті грунти займають в районі 43,3 % від загальної площі сільськогосподарських угідь. Це одні з малородючих грунтів, які характеризуються низьким вмістом гумусу та бідністю на поживні елементи. Вони придатні для вирощування невимогливих до поживних речовин і вологи культур: жита, картоплі, однорічних трав. На відміну від дерново-підзолистих, дернові грунти (займають 26,6% від загальної площі сільськогосподарських угідь) характеризуються кращим забезпеченням поживними речовинами і мають вищу родючість, ніж дерново-підзолисті. Дернові грунти придатні для вирощування багаторічних трав, льону, кормових коренеплодів. Дернові карбонатні грунти придатні для вирощування озимої пшениці, кукурудзи, гороху, ячменю і бобових багаторічних трав. Торфово-болотні грунти і торфовища придатні під кормові угіддя, а осушені глибокі торфовища слід використовувати під ріллю.
Всі ґрунтові відміни району об’єднуються в 76 агровиробничих груп на основі їх генетичної близькості, яка виражена в співвідношенні будови профілю, в подібності порід, а також водно-фізичних, хімічних і фізико-хімічних властивостей з врахуванням рельєфу, в умовах якого залягають ґрунти.
Клімат
Клімат району помірно-континентальний. Середньорічна температура повітря дорівнює +7,0 С. Середня температура найтеплішого місяця – липня +18,8 С, а найхолоднішого – січня – 5,1 С. Річна кількість опадів більше 500 мм. Найбільше їх випадає в червні-серпні, найменше в січні. В окремі роки випадає значно більше або менше середньої багаторічної кількості опадів. Днів зі значною кількістю опадів, які дають не менше 10 мм води, в середньому 12 на рік. В середньому на рік спостерігається 43 дні з туманом, 13 — з хуртовиною, середньорічна швидкість вітру дорівнює 4,0 метри за секунду. Протягом року переважають вітри західного і північно-західного напрямків, багато також випадків вітрів південно-східного та південного напрямків.
ПІДЗЕМНІ ВОДИ
Маневицький район багатий на підземні води. Фактично питне та господарське водопостачання району здійснюється переважно за рахунок підземних вод. В багатьох місцях району є самостійний вихід на поверхню артезіанських підземних прісних вод питної якості – Оконськ, Северинівка, Старий Чорторийськ, Лісове, Прилісне, Велика Яблунька.
РІЧКИ ТА ВОДНІ ЗАСОБИ
Поверхневі води на території району представлені річками, озерами та ставками. Частина річок бере початок на території району, витоки інших знаходяться за його межами. Всі річки відносяться до рівнинного типу і характеризуються незначними швидкостями (0,1-0,2 м/с). Найбільша річка Стир має загальну довжину 483 кілометри, в тому числі на території району 47 км. З 21 річки, що протікають у районі, лише Стир та Стохід знаходяться у природному стані. Інші каналізовані під час проведення осушувальних робіт у другій половині XX століття і являються магістральними каналами меліоративних систем.
Маневиччина – край озер. Всього їх двадцять два. Найбільшим є озеро Охнич площею 38 гектарів, а найглибшим озеро Іванівське – до 28 метрів. Унікальним гідрологічним об’єктом не лише для Маневицького району, але і для всього Волинського Полісся є „Оконські джерела” – місце потужного виходу на поверхню землі кришталево чистих артезіанських вод з середньорічною температурою 80 С.
КУЛЬТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
Коротка історія району (рід занять населення, промисли)
Маневицький район утворений в січні 1940 року. В сучасних межах відновлений у 1965 році. По території один з найбільших в області — 2,2 тис.кв.км, що займає 10,9 % її території. Вигідно розташований на перетині залізничних і автомобільних шляхів державного значення: Київ – Ковель – Варшава та Луцьк –Пінськ.
Першу писемну згадку про населені пункти Маневиччини зустрічаємо в „Літописі Руському” за 1100 рік, коли на історичному з’їзді в Увітичах князь Святополк віддає Давиду Ігоровичу містечка Дубно і Чорторийськ. В ХІІ столітті Чорторийськ стає значимим поселенням з могутньою оборонною системою, до якої входив князівський замок, оточений високими земляними валами та дерев’яними, а пізніше, мурованими стінами з могутніми бійницями. Оточений високими земляними валами та водами Стиру, Чорторийськ був неприступним і довго служив ключем до Волині.
Історичним поселенням також є село Четвертня – сімейний уділ князів Святополковичів. Прабатько родини Четвертинських, князь Олександр Святополкович, одержавши Четвертню, став зватися Четвертинським. Тут функціонувала одна з небагатьох друкарень волинської землі, де в 1625 році віддруковано книги „Часослов” і „Псалтир”.
Ресурсний потенціал району представлений головним чином лісопродукцією. Площа лісів становить 160 тисяч гектарів, або 66% усієї території. Наявність власної лісосировинної бази дає можливість активно працювати як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Основні види продукції: меблі, паркет, консервні вироби, пиломатеріали та інше.
Об’ємні запаси торфу сприяють стабільній роботі Маневицького торфозаводу та державного підприємства „Волиньторф”.
З метою збереження унікальної флори і фауни, на території району створений Черемський природний заповідник.
Визначні пам’ятки архітектури
Маневицький край належить до цікавих історичних сторінок Волині. В районі нараховується 274 об’єкти культурної спадщини національного і місцевого значення. З них: археологічних – 80, історії та монументального мистецтва – 122, архітектури та містобудування – 24
П’ять об’єктів архітектури та містобудування занесені до Державного реєстру:
- Домініканський костел (1639р.), нині діючий Хресто-Воздвиженський Чарторийський чоловічий монастир – село Старий Чорторийськ;
- Свято-Михайлівський храм (1691р.) – село Карасин;
- Свято-Преображенський храм (1600р.) – село Четвертня;
- Дзвіниця Свято-Преображенського храму села Четвертня;
- Дзвіниця храму Різдва села Троянівка.
Об’єктом, що заслуговує уваги туристів є Свято-Преображенський храм села Четвертня – найдавніша кам’яна споруда на Маневиччині, пам’ятка архітектури 1600 року.
Унікальним явищем є те, що і понині на великі релігійні свята тут ведеться служба з використанням старовинного рукописного Євангелія 1636 року видання, загальною вагою 32 кілограми
Будівництво Свято-Преображенського монастиря (так він тоді називався) розпочалося на місці зруйнованого дерев’яного монастиря, що існував з 1437 року.
В архітектурно-конструктивних формах церкви відчутні відлуння традицій архітектури стародавньої Русі й елементи українського бароко. Церква мурована з цегли на вапняному розчині. Товщина стін близько двох метрів. Висота будівлі сягає 20 метрів. Досить цікавим елементом є те, що стеля храму теж змурована із цегли. Завдяки такій архітектурі вдалося досягти високого акустичного ефекту. Цегляно-муровані стіни зберігаються понад 400 років. Секрет міцності муру полягає в тому, що у розчин додавали курячі і гусячі яйця з шкарлупою.
Перед вівтарем – іконостас старовинного візантійського типу. У церкві знаходяться старовинні ікони, серед яких ікона, подарована імператрицею Катериною ще в далекому 1793 році.
Ще одним туристичним об’єктом, який заслуговує уваги, є Домініканський костел 1736 -1741 рр., нині діючий чоловічий монастир в селі Старий Чорторийськ. Архітектурний ансамбль монастиря включає в себе Хресто-Воздвиженський собор, Свято-Успенську церкву і капличку стовп ХУІІІ століття.
Духовну та архітектурну цінність становить Свято-Михайлівський храм села Карасин. Церква збудована в 1691 році. Дерев’яна, тризрубна, одноповерхова. Дзвіниця прибудована у 1882 році. Храм і дзвіниця збудовані в єдиному стилі. В загальний план входить вівтар з прибудованою паламаркою, центральна частина храму, притвор із дзвіницею. Основною окрасою є неординарний купол. В інтер’єрі церкви дерев’яна – декоративна різьба ХІХ століття.
Кількість пам’яток
| Тип пам’ятки | Кількість |
| Пам’ятки історії та монументального мистецтва | 122 |
| Пам’ятки археології | 80 |
| Пам’ятки архітектури та містобудування | 24 |
| Всього | 226 |