Перебуваючи на території Маневиччини обов’язково варто відвідати давнє історичне поселення Четвертня – князівського уділу Четвертинських ХІІІ століття.
Прямуючи до поселення, проїжджаємо село Криничне, в минулому Лище. Перша писемна згадка відноситься до 1545 року. Назва Лище проіснувала до 1962 року, коли було проведено укрупнення районів. Внаслідок чого, територія відходить до Ківерцівського району. А тут своє село з такою ж назвою. Тому відповідними державними органами село Лище перейменовується на Криничне.
Обрану назву пояснюють тим, що навколо були розташовані болота, серед яких траплялося чимало джерел. Вмілі людські руки окультурювали і перетворювали їх в кринички. Звідси й назва – Криничне. На околиці села милує око чудовий краєвид березового гаю.
Проїжджаємо ще декілька кілометрів і село Четвертня. В історії відомі поселення, що передавалися у спадковість на певному праві власності по четвертому разу, які так і називалися „четвертніми поселеннями”. Ймовірно, що саме з тих часів і пішла назва Четвертня.
Чим же відомий цей населений пункт? А тим, що тут знаходиться Свято-Преображенський храм — найдавніша кам’яна споруда на Маневиччині, пам’ятка архітектури 1600 року.
Будівництво Свято-Преображенського монастиря (так він тоді називався) розпочалося на місці зруйнованого дерев’яного монастиря, що існував з 1437 року.
В архітектурно-конструктивних формах церкви відчутні відлуння традицій архітектури стародавньої Русі й елементи українського бароко. Мурована з цегли на вапняному розчині. Товщина стін близько двох метрів. Висота будівлі сягає 20 метрів. Особливої довершеності і краси додає дах, що закінчується купольною банею з хрестом. Внутрішній інтер’єр храму вражає своєю величністю. Арочно-циліндричний звід храму підтримують чотири колони, що підкреслює велич та надійність споруди. Досить цікавим елементом є те, що стеля храму теж змурована із цегли. Завдяки такій архітектурі вдалося досягти високого акустичного ефект. Цегляно-муровані стіни зберігаються понад 400 років. Секрет міцності муру полягає в тому, що у розчин додавали курячі і гусячі яйця з шкарлупою.
В інтер’єрі східна стіна має форму плавної кривої. В могутніх стінах, позбавлених декору, що помітно звужуються до верху — віконні прорізи з три центровими перемичками. Вікна сидять глибоко у віконних амбразурах. Західний фасад церкви має барочний фронтон, декорований пілястрами, нішами. Двері у храмі важкі, ковані, з великими замками.
У загальний план церкви входить: вівтар з прибудованою паламаркою, центральна частина храму. Перед вівтарем — іконостас старовинного візантійського типу, що складається з позолочених кіотів з тонким, мистецько виконаним рисунком.
Окремо на подвір’ї розташована дзвіниця, яка доповнює красу церкви своїм неординарним купольним зводом. Побудована у 1905 році. Відрадно і те, що в інтер’єрі дзвіниці збереглась декоративна різьба по дереву ХVІІІ століття.
Крім цього храм вражає чудовим художнім оформленням усередині. За народними переказами, для роботи в храмі були викликані майстри з Італії, які так розписали церкву, що фарби були „мов живі”. Залишки того чудового розпису, що не стерлися у незвичайно важких обставинах, можна спостерігати і зараз на фрагментах іконостасу та царських воріт.
У церкві знаходяться старовинні ікони, серед яких ікона, подарована імператрицею Катериною ще в далекому 1793 році.
Унікальним явищем для храму є те, що тут і понині на великі релігійні свята ведеться служба із старовинного рукописного Євангелія 1636 року видання, загальною вагою 32 кілограми.