Маршрут 15 км.
Прилісне (1) – “Сойне” (2) – Озеро Глинське (3) – Озеро Запрудське (4) – Церква святого архистратига Михаїла (5) – Дерев’яний вітряк у селі Карасин (6) – Озеро Тросне (7)
День 1
Розпочинається мандрівка із села Прилісне (1), що знаходиться за 8 кілометрів північніше Маневич. З початку і до середини XX століття (до 1964 року) під назвою Маневичі (Манувеча) в межах теперішнього району нараховувалося два населених пункти. Це – історичне село Маневичі (теперішнє Прилісне) та селище Маневичі – колишня залізнична станція. Наявність залізниці надавала селищу Маневичі нових перспектив. Саме тому ще в січні 1940 року новосформований район було названо Маневицьким і районним центром визначено селище (станцію) Маневичі. Відтоді на карті офіційно з’явилися два населених пункти під однією назвою. Чергова адміністративно-територіальна реформа 1964 року найперше вимагала впорядкування назв. Саме тому завдяки природному фактору, наявності поблизу лісу, було прийнято рішення надати селу назву Прилісне.
Отже, ви в Прилісному. Далі потрібно повернути на схід, у напрямку села Галузія, і пройти 2 кілометри до торфобрикетного заводу «Сойне» (2), що є головним підприємством з виробництва торфобрикетів у структурі «Волиньторф». Споруджено його у 1983 р.
Оглянувши завод, продовжуємо подорож. Рухатись потрібно прямо на північ та пройти 2,5 км, щоб дістатись озера Глинського. Піщана дорога до нього пролягатиме через сосновий ліс.
Озеро Глинське (3) дуже мальовниче. У нього своя неповторна краса та свій особливий характер. Частина узбережжя вкрита лісом, подекуди з болотцем, частина – твердий берег, луг. Де-не-де ростуть груші-дички. Місцеві старожили розповідають що тут свого часу був хутір, тому й ростуть дички. Саме озеро – родовище блакитних та зелених глин. Звідтіля й походить назва. До речі, у назвах природних об’єктів та населених пунктів часто приховані загадки, які сягають в глибини віків, особливо на півночі Волині. Біля очерету на озері часто можна спостерігати, як ходять чаплі. А у воді подекуди зустрічаються норки. Ці тваринки часті гості біля озер та заплав річок. Також цікавим для відвідувачів буде кремезний дуб, якому вже більше 200 років.
Наступним пунктом подорожі стане озеро Запрудське (4), що знаходиться за 1,5 км на північний схід від озера Глинського. Місцеві називають його «Прудським». Якщо напрямок правильний, ви не розминетеся з брусничними галявинами. До озера йти недалеко, тому швидко прибудете до мальовничого водного плеса, що проглядається через гущавину дерев. На водоймі час від часу зустрічаються поодинокі рибалки. В одному місці через озеро проходить меліоративний канал. На узбережжі багато крушини та грибів осінньої пори. До речі, у цій місцевості немало росте яблучок-дичок. Варто зібрати їх – зимою будете ласувати вітамінним узваром з сушених дичок.
Так як цей маршрут не є важким, доречно було б на цьому озері зупинитись, розкласти намет для відпочинку та ночівлі. Позаду близько 6 кілометрів. Проте, якщо ви обмежені в часі, можете продовжувати мандрівку і встигнете пройти весь маршрут за один день.
День 2
Щоб знайти дорогу до села Карасин, вам доведеться пройти 3 км на північ від озера Глинське. Шлях буде пролягати по заболоченій місцевості до торфовищ, а тому рухатись там потрібно обережно.
У самому селі Карасин варто відвідати найдавніший дерев’яний храм Маневиччини – церкву святого архистратига Михаїла, 1691р. (5). Належить до пам’яток архітектури національного значення. За переказами старожилів, храм був побудований за кошти однієї багатої бездітної поміщиці, яка жила в селі у ХVІІ ст. Стиль відповідає архітектурним традиціям ХVІІ ст. Церква дерев’яна, тризрубна, одноповерхова. Дзвіниця прибудована у 1882 році. Споруда цікава тим, що дозволяє судити про великі творчі можливості й майстерність волинських народних умільців, бо, збудована три століття тому, чудово збереглася. Хоч, як відомо, такі дерев’яні шедеври рідко обминають час, війни і стихії. Основною окрасою цієї пам’ятки зодчества є неординарний купольний звід. В інтер’єрі храму збереглася дерев’яна декоративна різьба ХІХ століття. Розрахована церква приблизно на 250 прихожан. У загальний план входить вівтар з прибудованою паламаркою, центральна частина храму, притвор із дзвіницею. У церкві знаходяться старовинні ікони, старі церковні книги. Дзвіниця і храм витримані в єдиному стилі. Місцеві розказують, що, коли дзвони хотіли переплавити на зброю, місцеві жителі, знявши їх, затопили у Святому озері, яке ви відвідаєте далі.
Також цікавим є дерев’яний вітряк (6) у самому селі. Механізм з жорнами повністю збережений. Вітряк був побудований відразу ж по закінченню Другої світової війни. Дуб, що використали для будівництва, був завезений з Ковеля і в діаметрі становив близько одного метра.
Завершити мандрівку та перепочити можна на озері Тросне (7), яке знаходиться неподалік траси Луцьк-Любешів за 2 кілометри на північ від села. Проте, якщо маєте силу та час, можете відвідати ще два мальовничих поліських озера – Святе і Біле, які знаходяться по інший бік шосейної дороги. До оз.Святе необхідно пройти кількасот метрів у південному напрямку, а звідти 1,5 км на північний захід до оз. Біле. Хоч підхід до цих двох водойм є складним, але обидві вони по своєму прекрасні. На кожному з озер є пірс.
На дорозі біля озера Тросне знаходиться зупинка рейсових автобусів, звідки можна дістатися як до Маневич чи Луцька, так і до Любешова чи Каменя-Каширського.